Нещодавно у медіацентрі Любашівської районної бібліотеки відбулася цікава творча зустріч-презентація з викладачем із Львівщини Олексієм Анатолійовичем Мировським
Викладачеві музики, історії та правознавства, автору навчальних посібників усього 26 років. Ловлю себе на думці, що у медіа центр районної бібліотеки не соромно запросити гостей з різних регіонів країни. Здається, у ньому витає дух сьогодення, а не позавчорашнього дня. Олексій Мировський був дуже здивований оформленням зали – у більшості випадків у різних місцях країни, де він встиг побувати, бібліотеки часом нагадують колгоспні комори.
З Олексія, як кажуть, так і б’є енергія , вона, очевидно, б’є з багатьох, але не всі її можуть спрямовувати у правильне русло. Закінчивши у Львові музичний коледж, юнак почав працювати вчителем Буської музичної школи й одночасно здобував знання на факультеті історії та правознавства. Ці дисципліни сьогодні викладає й, окрім того, є громадським активістом.
- Працюючи за двома професіями, отримую велике задоволення, - поділився з любашівчанами Олексій.
– Діти повинні знати історію і культуру країни, а головне, вміти робити правильні висновки, тобто мислити, а не завчати одні дати. Я досить часто на уроках і для себе повертаюсь до важливих історичних подій. Ось, приміром, що стосується героїв Крут. На державному рівні щороку у лютому вшановуються пам'ять загиблих юнаків. Чи була необхідність у смерті цих молодих хлопців? Їхня смерть, зрозуміло, не вплинула на хід історії. Але ніхто не говорить про тих, хто послав їх, спекулюючи патріотичними гаслами на вірну смерть. Легко зіграти на почуттях патріотизму, прагненні до справедливості, коли тобі усього вісімнадцять. Але ж ти не йдеш разом з ними, тому залишаєшся у тіні. Організатору не потрібна слава чи кара, головне, що він живий. На мою думку, це не гордість, а ганьба України. Можна під патріотичними гаслами і гучними фразами маскувати байдужість і невміння оцінювати ту чи іншу ситуацію. Є багато смертей, яких могло б і не бути. З думки не виходить Іловайський котел, у якому поклали голови стільки гарячих українців. У ХХІ столітті досягнуто не названо винуватців, а тим більше покарано жодного військового посадовця, через якого чи яких сім’ї втратили синів, батьків, чоловіків. Революції, як відомо, замислювали ідеалісти, творили безумці, а наслідками користувалися негідники.
Коли чую, як високопосадовці наголошують на тому, що у нас відбулась Революція Гідності, постійно озираюся: а чи стали жити краще після неї?! Дуже прикро, що за патріотичними гаслами ховається бажання нахапати якомога більше грошей, а там, як крива виведе. Ось вона вивела Україну на нову орбіту, мабуть, це вже остання надія народу.
Якщо вчитель правильно будує урок, він досягає мети – діти починають мислити разом з ним, ставити цікаві запитання, а ще знаходять багато плям в історичних подіях. Чому, приміром княгиню Ольгу церква канонізувала у святі, адже вона наказала спалити древлян? Були питання і стосовно Князя Володимира. Так, це він запровадив християнство, але якими методами? Нікого не питаючи. Тому люди пручались, їх карали і т.д. Істина, як кажуть, завжди посередині.
Олексій підготував і випустив навчальний посібник «Вступ до музикознавства та коротка історія української музики», перш за все, для учнів музичних шкіл. Він систематизував і зібрав разом усе те, що міститься у різних журналах і книгах, щоб діти не писали конспектів. А ще автор бачить своє завдання у тому, щоб поширити знання про українських композиторів, які мало відомі на Батьківщині. До речі, таких у Західній Україні є багато. Якщо запитати у пересічних громадян, кого вони знають із сучасних письменників, можуть назвати хіба що Ліну Костенко.
Гість також нагадав, що гордістю Львова є театр імені Марії Заньковецької. До речі, «Наталка Полтавка» та інші п'єси "українського духу" й досі користується успіхом за кордоном. А постать Заньковецької, дівчини з села Заньки на Чернігівщині, є знаковою. Трупу, в якій грала Марія, запросили до Петербургу. Актори дуже хвилювались, адже російська столиця бачили багато відомих зарубіжних виконавців. Однак успіх мали чималий, на виставку прийшов сам імператор. А відомий критик на прізвище Погодін зазначив, що кращої гри за Заньковецьку він не бачив. Імператор запрошував трупу осісти у Петербурзі, їх усім забезпечать, але ті відмовились, просили дозволу виступати у Києві. «У нас можна, - підкреслили, - а там – ні».
Колеги Олексію не раз казали: та ми все це знаємо, теж могли б зробити. Могли б вони й багато хто ще, але зробив він. Бо якщо ставить перед собою мету, то досягає її, і тому вартий поваги. Його посібниками користуються учні багатьох регіонів країни. При нагоді сам презентує свої книги, як це було і у нас, знаходить нових знайомих, зацікавлені особи мали нагоду особисто поспілкуватися з автором і придбати книги з автографом.
Анастасія Олійник
Немає коментарів:
Дописати коментар